Згідно з статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

«Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служ¬би, та деяких інших осіб», «Про дер¬жавні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняють¬ся із служби у зв’язку з реформуван¬ням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами. Призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу у зв’язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв’язку з де¬мобілізацією проводяться в поряд¬ку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і війсь¬кову службу»).  Указами Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 та від 06.05.2014 № 454/2014 «Про част¬кову мобілізацію», затвердженими Законами України від 17.03.2014 № 1126Л/ІІ та від 06.05.2014                               № 1240Л/ІІ, оголошено і розпочато часткову мобілізацію. З 8 червня 2014 р. набрав чинності Закон України від 20.05.2014 р. № 1275Л/ІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мо¬білізаційних питань під час проведення мобілізації». Цим Законом внесено зміни до низки чинних законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Податкового кодексу України, Законів України «Про соціальний і правовий захист військово¬службовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільне¬них з військової служби, та деяких ін¬ших осіб», «Про мобілізаційну підго¬товку та мобілізацію», «Про військо¬вий обов'язок і військову службу», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соці¬альне страхування» тощо. Статтею 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мо¬білізаційних питань під час прове¬дення мобілізації») перед¬бачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.  За працівником, який працював за сумісництвом, одержував заробітну плату за фактично виконану роботу та був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, зберігається місце роботи за сумісництвом, посада і компенсується із Держав¬ного бюджету України середній заробіток за місцем ро¬боти за сумісництвом. Статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» також передбачено, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під  час мобілізації, на особливий період, але не більше одного   року, зберігаються місце роботи  (посада),  середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. Відповідно до п. 165.1 ст. 165 По¬даткового кодексу України до загального місячного (річного) опо¬датковуваного доходу платника податку не включається сума грошо¬вої допомоги (в тому числі в натуральній формі), що надається фі¬зичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), війсь¬ковослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'яз¬ку з мобілізацією, відповідно до Закону України «Про соціальний і пра¬вовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та/або компен¬саційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом підчас мобілізації, на особливий період, не нараховується єдиний внесок. Ці гарантії поширюються на всіх працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, та на пра¬цівників, які вступили на військову службу під час мобілізації за особис¬тим бажанням. Підставою для надання таких га¬рантій працівникові є повістка війсь¬кового комісаріату про призов пра¬цівника на військову службу. Таким чином, усі працівники, які були звільнені з роботи на підставі п. З ст. 36 КЗпП у зв'язку з призо¬вом на військову службу під час мо¬білізації, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набранням чинності Законом № 1275. Поновлення на роботі про¬вадиться через скасування наказу про звільнення, внесення відповід¬ного запису до трудової книжки (за її наявності на підприємстві, установі, організації) та особової справи (особової картки) працівника. Про факт скасування наказу про звіль¬нення роботодавець зобов'язаний повідомити працівника через на¬правлення йому за місцем реєстра¬ції (фактичного проживання) листа із долученням копії наказу. Починаючи з дати звільнення, пра¬цівникові також має бути нараховано середню заробітну плату без нарахування  єдиного внеску. Розрахунок середньої заробітної плати провадиться згідно з Поряд¬ком обчислення середньої заробіт¬ної плати, затвердженим постано¬вою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, виходячи з ви¬плат за останні два календарних мі¬сяці роботи, що передують призову на військову службу. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менш як два календарних місяці, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо впродовж останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і впродовж цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 Порядку, тобто якщо працівник не мав заробітку не з його вини, розрахунки проводяться виходячи з установлених працівникові в трудовому дого¬ворі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Час, упродовж якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, вилучається з розрахункового періоду. Нарахування виплат, що обчис¬люються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, про¬вадяться множенням середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів, які мають бути оплаче¬ні за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визнача¬ється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані впродовж двох місяців робочі дні на число від¬працьованих  робочих днів. Якщо під час звільнення праців¬никові було нараховано і виплачено компенсацію за невикористану відпустку; потрібно провести від¬повідний перерахунок, оскільки трудові відносини тривають, а ви¬плата компенсації за всі дні неви¬користаної відпустки можлива тільки в разі звільнення працівника (ст. 83 КЗпП). Аналогічний перера¬хунок проводиться і тоді, якщо за умовами колективного договору передбачено виплату вихідної до¬помоги і така допомога була нара¬хована і виплачена працівникові під час звільнення на підставі п. З ст. 36 КЗпП. Оскільки в законодавстві відсут¬ня норма щодо строків виплати заробітної плати в разі збережен¬ня її середньомісячного розміру, слід користуватися загальними нормами законодавства. Строки виплати заробітної плати установ¬лені ст. 115 КЗпП, а саме: регу¬лярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом робото¬давця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваже¬ним на представництво трудовим колективом органом (а за відсут¬ності таких органів - представни¬ками, обраними й уповноважени¬ми трудовим колективом), але не рідше від двох разів на місяць че¬рез проміжок часу, що не переви¬щує 16 календарних днів, та не пізніше від семи днів після закін¬чення періоду, за який провадить¬ся виплата. Відмова  роботодавця від скасу¬вання наказу про звільнення пра¬цівника у зв'язку із призовом на військову службу під час мобіліза¬ції та/або невиплата середньої за¬робітної плати є порушенням законодавства про працю (ст.119 КЗпП) і тягне за собою відпові¬дальність, передбачену законо¬давством  (кримінальну, адміністративну та дисциплінарну). Щодо порядку надання  щорічної відпустки. Згідно з  статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. За працівниками, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий пе¬ріод, але не більш як один рік зберігається право на що¬річну основну відпустку відповідно до пп. 2 ст. 9 Закону.  При цьому такі працівники не мають права за період про¬ходження ними військової служби на додаткові відпустки за роботу із шкідливими, важкими умовами або за особ¬ливий характер праці. Державні службовці та посадові особи органів місцевого самоврядування мають право на додаткову оплачувану відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.94 р. № 250 та ст. 35 Закону України «Про державну службу» і ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»  за пері¬од проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Аналогічно мають право на щорічні оплачувані відпуст¬ки працівники, для яких за умовами колективного або трудового договору передбачено надання додаткових відпусток за стаж роботи або вислугу років. Законом № 1275 внесено ще ряд змін до КЗпП України, а  саме:  1. у пункті 3 частини першої статті 36 («Підстави припинення трудового договору») після слів «вступ працівника» доповнено словами "або власника - фізичної особи", а після слів "альтернативну (невійськову) службу" доповнити словами "крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року". Таким чином зазначений пункт викладено у наступній редакції:  «3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року;» П. частину першу статті 40 ("Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу") доповнено пунктом 10 такого змісту: "10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду"; Ш. частину першу статті 43-1 ("Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника") доповнено абзацом десятим такого змісту: "призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду"; 4) статтю 47 ("Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку") доповнити частиною третьою такого змісту: "У разі мобілізації власника - фізичної особи свої обов’язки, визначені цією статтею, він повинен виконати протягом місяця після своєї демобілізації без застосування санкцій та штрафів".